| Майже в центрі Ясинуватої розташована школа, де я працюю 28 років вчителькою початкових класів. Школа наша компактна, дев'ятирічна. Одна моя колега назвала її «школою під тополями». |
І це дуже точне формулювання, бо школу дійсно з трьох боків оточують ряди величних сріблястих тополь, які посадили
учні ще у 60-х роках минулого століття.
Робота над впровадженням в практику роботи школи ідей
В.О. Сухомлинського розпочалася з моєї поїздки до Павлиша. Я давно мріяла побачити
школу, де працював великий педагог. Нарешті у 2008 році, 21 липня, здійснилась
моя мрія. Ми приїхали туди з чоловіком і
мамою. В фойє школи тихо, двері музею відчинені привітно. До нас вийшла
директор музею Ткаченко Зоя Юріївна.
Мене здивувало одразу те, що біля гіпсового погруддя Сухомлинського в центрі зали ваза з чисельними червоними трояндами.
Ми провели у Павлиській середній школі цілий робочий день. Ми відвідали музей, гуляли територією школи,
наживо побачили так званий «Зелений класс» Павлиської школи. Мене дуже
здивувало, що сама школа має кілька окремих приміщень. Бібліотека з читальною
залою, у якій одночасно може сісти цілий класс, двоповерхове приміщення для
учнів початкової ланки, спортивна зала окремо, приміщення для деяких гуртків
окремо. Дивина. Вчителів не було, тільки працювали робітники музею.
Я і раніше вивчала твори педагога, на виховних годинах і
під час уроків мови та читання використовувала його твори, писала з дітьми казки…
Але все було не те. Власні враження від музею, кабінету, коли тобі дозволили
сісти за його робочий стіл… Враження від квартири, де бібліотека з 6 тисячами
книг була розташована в усю стіну від підлоги до стелі; - це щось неймовірне! Я
більше години ходила з працівниками музею територією школи. На згадку отримала серце з атласу,
вигаптуване по краях червоним шовком. Його виготовили для гостей члени клубу
юних сухомлинців, і книжку оповідань і казок Сухомлинського «Вогнегривий
коник».
Ця поїздка справила на мене величезне враження. Адже я
дійсно доторкнулася до живлющого джерела великого вченого, читала його
рукописи, бачила фільм, де він розказує про свою школу, гортала сторінки
журналу педагогічних нарад, бачила його тижневик, щоденник, роздивлялася великі
зошити, де учні писали найкращі свої твори. В шанобливому мовчанні ми постояли
біля пам'ятника на могилі педагога, а
навколо квітли його улюблені чорнобривці і соняшники.
Побачивши Павлиську школу на власні очі, відкрила для себе
нового Сухомлинського. Скромного, хворобливого. Він вставав дуже рано, йшов
тихенько з квартири до кабінету, працював при світлі керосинової лампи не тому,
що у нього був такий режим, йому не давали спокою поранення, отримані на війні,
ліва рука в нього майже не працювала . В музеї я дізналася, що його життєва
дорога не була вкрита трояндами, навпаки. Йому дошкуляли заздрісники,
адміністратори усіх рангів. Просто дивно, що Сухомлинський писав і друкував свої
твори, які зовсім не відповідали стилю тодішньої авторитарної школи.
Я повернулася додому і у власному педагогічному колективі
знайшла однодумців. Нажаль, не весь колектив у нас втілює
ідеї Сухомлинського в практику школи, а лише 5 вчителів. А от серед дошкільнят у нас співпрацівників цілий
базовий дитячий садочок «Сонечко».
Протягом 2009-2010 учбового року
утворилася наша «Педагогічна вітальня». До її складу увійшли всі вихователі на
чолі з завідуючою Циб Олександрою Володимирівною та 5 вчителів школи №2. Перший рік наша
вітальня працювала над темою «Сухомлинський у діалозі з сучасністю». Наступного
року «Ідеї Сухомлинського в сучасній освіті». А у 2011-2013 р.р. ми втілювали у
життя проект «Творче впровадження педагогічної спадщини В.О. Сухомлинськогов
роботу з дітьми». Як працює наша вітальня? Чотири зустрічі на рік ми ідемо до
дитячого садочка після уроків, обговорюємо різні питання. Кульмінація кожної зустрічі
– виступи дітей дошкільнят і школярів з власними творами, театралізованими виставами.
У 2012 році ми вирішили і батьків залучити до робот из
вивчення спадщини Сухомлинського.
Провели конференцію для батьків першокласників та дошкільнят, розказали
про Василя Олександровича, показали свої наробки.
У минулому учбовому році я вела вже для міста школу
передового педагогічного досвіду з питання «Батьківська педагогіка В.О.
Сухомлинського в сучасному вимірі».
Після другої поїздки до Павлиша на святкування 90 річниці
з дня народження В.О. Сухомлинського
мені особисто ще ближче і зрозуміліше
стали і Школа радості і Острів чудес, і Кімната казок, і куточки краси,
уроки мислення під блакитним небом, хвилинки роздуми і хвилинки милування.
Педагогіка гуманізму, яку сповідував педагог, зараз дуже
актуальна. Наша сучасна школа переживає перебудову, але ми повинні брати у майбутнє
все те гарне, що було в практиці школи раніше.
Гуманістична педагогіка володіла думкою українських педагогів і Ушинського, і
Пирогова, і Макаренка, і Завадського. Педагогіка гуманізму Сухомлинського– це
кульмінація, він був вченим, , який акомулював гуманістичну думку. Як хочеться працювати
в Школі радості!
Ще у 2009 році в нашій школі було створено кімнату-музей
В.О. Сухомлинського.
Саме в цій класній кімнаті ми проводимо уроки та виховні заходи, присвячені
Сухомлинському. На них вчимо вихованців радіти глибині синього неба,
багряному заходу сонця, писати твори.
Великий педагог писав: «Щоб підготувати людину духовно до
самостійного життя, треба ввести його в світ книг». Я з ним згодна, саме книга
( цікаво ілюстрована, мудра) найкраще навчить
дитину бути Людиною. Тринадцять років я працюю в класах з українською мовою
навчання. Знаючи програму з читання, засмучена, що з неї майже виключили твори
Біанки, Чарушина, Паустовського, Барто,
Міхалкова, Пантелєєвої, Маршака, Чуковського, Осєєвої, Купріна і інших
російських і зарубіжних письменників і поетів.
Нехай кращі
твори російської літератури звучать на уроках «Зарубіжної літератури» вже з
другого класу початкової школи. Ми, вчителі старшого покоління, виросли на цих
творах. Ми погані? Ні! Теперешньому поколінню, нажаль, не вистачає, на мою
особисту думку, культури, високого духу, який був притаманний раніше школі
радянській і зараз острівцями повертається в наше життя. На одному зі зборів
«Педагогічної вітальні» ми знайомилися зі списком творів, який рекомендував
читати Сухомлинський батькам з дітьми ще до вступу в школу. Ми обговорювали це
питання, анкетували батьків. При аналізі анкет я вражена була відповідями: більшість наших сучасних батьків
не читають книжок самі, і тим паче діткам своїм. Такий урок, урок читання,
просто необхідний, він не обтяжить учнів. Я його веду вже більше 10 років з
учнями 2,3,4 класів. У мене в класі майже не стоїть питання з темпом читання.
А 1 клас. У
ньому доречно 1 раз на тиждень вести театралізоване заняття «В гостях у казки».
І казки українські народні вивчати і розігрувати. Батьки учнів початкової ланки
залюбки надають допомогу з підготовки костюмів, виготовляють і відшукують
атрибути, а потім з захопленням спостерігають за своїми дітками під час КТС, де
ми звітуємо про роботу.
В цьому учбовому
році мрію почати роботу над створенням Кімнати казок.
На жаль, раніше в
школі не було зайвого приміщення, тепер кількість класів скоротилася на один.
Інтер'єр, мрію, щоб відображав чотири
пори року. На стінах розмістилися палаци, казкові герої. Щоб уроки вивчення казок
проходили саме в цьому приміщенні серед персонажів улюблених дитячих казок.
Сухомлинський писав : «Краса робить благородною людину лише
тоді, коли вона працює, створюючи красу». Діти дуже люблять малювати. Майже з
перших років роботи в школі я вела гурток образотворчого мистецтва. Зараз це вже
студія «Кольорові перлини», я вважаю, що і в моїй Школі радості повинна
працювати така студія.
Під час другої поїздки
я дізналась, що в Павлиській школі за часів роботи в ній директором
Сухомлинського працювало 18 гуртків! Я живу в місті, часи змінилися. Але сама
вважаю, що вільний час моїх учнів не повинен бути вільним. Я співпрацюю з
будинком науки і творчості залізничників, міською спортивною школою, дитячою
школою мистецтв, будинком дитячої творчості. Гуртків безліч! Запрошую керівників
секцій на початку учбового року. Планую свою роботу з класом з урахуванням позакласної роботи.
Складаю розклад уроків так, щоб у дні занять в секціях не перевантажувати дітей
домашніми завданнями. Письмових завдань на вихідні не задаю взагалі. Вважаю, що субота і неділя дні, в які повинна
дитина спілкуватися в родинному колі.
У нас чудова можливість вести уроки під блакитним небом:
Ясинувату оточують ліси, є ставки, поля, де можна вести спостереження, багато невеличких
підприємств, залізнична дорога, яка найбільша в Україні. Є можливість куди піти
і поїхати на екскурсію. Тому немає перешкод проведення уроків спостережень.
Зараз гостро стоїть питання екології, треба з учнями не тільки говорити про
збереження довкілля, а тренувати їх
вести себе гуманно серед природи. Гуманна Школа радості неможлива без особливих уроків мудрості
і доброти.
Я планую її проводити весь 3 клас, це 34 години і 1
півріччя 4 класу. Є книга «Ступені мудрості» Лопатіної О.О. Не треба нічого вигадувати.
Чудові розробки уроків, з минулим класом я їх проводила. Це було те, що треба!
Одна з задач цих уроків: навчити дітей створювати власні книги, а це формує навички
викладення власних думок у творчій формі. Більшість уроків сплановані таким
чином, щоб у роботі над ними брали участь не тільки діти, а й члени їхньої родини.
Під час III Міжнародних педагогічних читань Сухомлинського на
конференції у Кіровограді я дізналася про таку форму роботи з батьками, як
наставницьке консультування. В Школі радості обов’язково з традиційними формами
я застосовую її. Зараз я створюю картки з різних питань, що турбують батьків.
Це індивідуальна робота. Більшість дорослих
людей звертаються з різними порадами до вчителя з питань виховання дітей. Я
зіткнулася в своїй практиці, що у мене просили поради, коли старший 17-річний
син пішов з дому, або маленька дівчинка
з дитячого садочка почала носити іграшки своїх одногрупників
додому. Вчитель повинен дати пораду
,якщо до нього як до фахівця звернулися по допомогу. Тому картки дуже
допомагають мені швидко розв’язати проблему.
Я помітила, що сучасні батьки дуже тривожні, їх так турбує успішність
їхньої дитини. В «Школі радості» на батьківських зборах не повинно бути розмови
про успіхи й обговорювання питань поведінки. Для цього є листи. Я листуюся з
батьками. Чотири батьківські збори – чотири листа від мене з роздумами,
рекомендаціями тощо. І батьки пишуть. Це займає дуже багато часу! Але ця робота
вкрай необхідна. Я помітила, як мої слова іноді ображають батьків. Письмове
слово – ні, бо свідків немає зайвих і, коли пишеш, думаєш про толерантність.
Хочу бачити своїх вихованців у майбутньому щасливими
людьми. Тому буду прагнути того, щоб наша Школа радості була для них трампліном
у прекрасне майбутнє. |